14.01.2010
Роман КОЛІСНИЧЕНКО, депутат обласної ради
Усі ми пам'ятаємо буремні події 1991 року, котрі, розпочавшись серпневим переворотом, завершилися для нас проголошенням незалежності України. З радянської соціалістичної республіки ми перетворилися на унітарну державу, окремого гравця на політичній арені світу. Проте... Чи можемо ми сьогодні, маючи за плечима понад вісімнадцять років суверенітету, говорити про справжню незалежність нашої держави? Відповідь, ні.
Причин цьому є багато. Але найголовніша - це політики. Точніше, політикани, основна відмінність котрих полягає в тому, що вони використовують владу у власних цілях, а не на благо народу, якому саме вони і мають завдячувати своїм статусом. На превеликий жаль, протягом вісімнадцятирічного терміну існування українських політиків як таких, більшість їх навряд чи думала про Україну. Ось саме тому ми вже вкотре стоїмо на роздоріжжі: піти в один бік - означає остаточно втратити державність, піти в інший бік - мати стійку надію на позитивні зміни.
Події 2004 року остаточно зламали в українців кайдани пострадянського менталітету, меншовартості, «бидла» та «козлів». Ми довели самі собі, що, всупереч словам попереднього гаранта Леоніда Кучми, ми не лише народ, ми - нація. І ті буремні події мають бути уроком для будь-яких недолугих політиканів, що знову планують маніпулювати виборцями.
Незважаючи на перелік кандидатів, котрі цього року здобули собі заповітне місце у бюлетені, стає зрозумілим, що знову боротьба точитиметься між двома кандидатами, при цьому інші шістнадцятеро відіграють технічні ролі. Пам'ятаєте, що нам насаджували ЗМІ п'ять років тому? Що пан Янукович далеко попереду, Ющенка скоро з другого місця посунуть деякі інші кандидати. Що ж у результаті? Віктор Андрійович випередив свого тезку у першому турі на піввідсотка. Нині ж якесь дежавю: один з телеканалів постійно говорить про те, що Янукович знову далеко попереду, а Тимошенко втратила своє друге місце і стрімко втрачає третє. Що ж насправді? Реальні рейтинги говорять про те, що чинний прем'єр-міністр поступово наближається до «Тому__Що__Лідера» президентської гонки, і не виключено, що в результаті голосування 17 січня картина п'ятирічної давнини повториться.
Однозначно, що другий тур неминучий. І однозначний також перелік його учасників. Тому саме 7 лютого стане зрозумілою відповідь на одвічне шекспірівське питання: бути чи не бути? Бути УКРаїні чи УРКаїні? Йти на захід, до Європи, чи на Схід, у кабалу до Росії і ЄЕП? Мати власну неповторну і єдину мову чи знову йти шляхом жахливої русифікації? Створити реальні передумови для здобуття енергетичної незалежності чи знову кожного року з тремтінням слухати керівництво Газпрому з «сообщєнієм об отключеніі газа»? Подібні ділеми можна формулювати і надалі, проте висновок один: саме від того, навпроти якого прізвища ти поставиш свою позначку у бюлетені, залежатиме майбутнє.
Кого ж обирати? «По плодах їх упізнаєте їх», говорить Біблія. Можна підтримати того, хто незважаючи на суцільну економічну і фінансову кризу не склав руки, набиваючи власні кишені, а продовжував наполегливо працювати, засукавши рукава, над тим, щоб максимально знівелювати вплив кризових процесів на життя простого українця, над тим, щоб насправді підвищити зарплати і пенсії, над тим, щоб, врешті-решт, підняти престижність шахтарської праці на достойний рівень, над тим, щоб жахлива епідемія якнайшвидше залишила Україну. А можна поставити галочку навпроти прізвища людини, котра розпочала свій тернистий шлях, заробляючи на продажу чужих шапок, котра «відмотала» кілька тюремних термінів; котра ставши губернатором, максимально «стелилася» перед тодішнім президентом, здобувши право називатися кандидатом на правонаступництво від останнього; котра, очолюючи уряд, відверто і цинічно заробляла гроші собі на виборчі кампанії шляхом згрібання податків на півроку вперед; котра робить усе для того, щоб Україна втратила свою самобутність, історію, мову, культуру, територіальну цілісність тощо. І найсумніше те, що у більшості негараздів останніх п'яти років винний цілком і повністю той, за якого мільйонний натовп місяць мерз на київському майдані. Саме ця людина першою почала загравати з опозицією і відправила у відставку єдиного справжнього українського прем'єра, чим широко відкрила нашій державі шлях до суцільного хаосу. І народ наразі дуже яскраво оцінює електоральні шанси так званого політика, рейтинг якого інколи сягає аж двох відсотків.
Чимало розумних та інтелігентних людей неодноразово закликали усіх кандидатів від демократичних сил об'єднатися навколо людини з найбільшим рейтингом задля спільної перемоги. Слід зазначити, що якби таке сталося, то, можливо, не було б ніякого другого туру. Проте, власні амбіції і непереборне бажання цих осіб максимально облити брудом чинного главу уряду переважають, тому боротьба розгортатиметься не лише проти опонентів, а і проти тих, хто міг би бути по іншу сторону барикад.
Виборцю! Один з тридцяти шести з половиною мільйонів тих, у чиїх руках нині знаходиться доля країни! До часу «Ч» залишається все менше днів, навіть годин. Серйозно зваж усі свої думки і підтримай того, хто дійсно думає про Україну І пам'ятай: твій голос є важливим! Історія знає чимало прикладів, коли один-єдиний виборець вирішив долю країни. Тому не змарнуй свого шансу 17 січня! Піди на виборчу дільницю і власноруч скажи: Україні - бути! Україна переможе! Україна - це ти!